Пізнання і творчість. Їх роль у вивченні навколишнього світу

Вивчення навколишнього світу - це безперервний процес придбання знань, який постійно розширюється, поглиблюється, стає все більш досконалим. Розрізняють емпіричне і теоретичне пізнання. Останнє є вищим етапом і полягає в переважанні раціонального компонента над чуттєвим. Це не означає, що чуттєва складова виключається повністю - вона стає підлеглою. Матеріалістичні теорії говорять про те, що осягнення - це реалістичне відображення зовнішнього світу людини, а також відтворення його таким, яким він існує поза свідомості людини.

Теоретичне пізнання вивчає істину і оману, достовірність знань, а також основні етапи пізнавального процесу. Воно використовує такі прийоми і методи: ідеалізація, абстрагування, дедукція і синтез. Також його характерною рисою є рефлексивність і дослідження самого процесу отримання знань. Його форми: теорія, гіпотеза, проблема, принцип і закон. Дуже важливо розуміти, що чіткої межі між теоретичним і емпіричним рівнем не існує.

Пізнання і творчість - це два поняття, які нерозривно пов'язані між собою. Вони являють собою гармонійну взаємодію об'єкта і суб'єкта, в результаті якого людство отримує суттєві знання про навколишній світ. Цивілізованих людей у всі часи цікавило, яке значення творчість має в житті людини. Є історичні свідчення, що це питання люди піднімали ще в античний період. Саме тоді вперше з'явилися такі визначення, як пізнання і творчість. Філософія з'явилася пізніше і підтвердила істину про те, що людина безперервно вивчає навколишній світ і завдяки цьому розвивається. У міру того як зростало свідомість людей, їх все більше цікавили не просто проблеми буття, а походження світу і те, яку роль у цьому процесі відіграє пізнання і творчість. Знамениті мислителі того часу робили цікаві спроби дати визначення суті ці понять та їх зв'язку з осягненням таємниць буття. Діалектико-матеріалістична філософія розуміла пізнання не як дзеркальне відображення або пасивне споглядання, а як процес активного і творчого відображення дійсності. Тут людина виступає як громадський суб'єкт, який реально впливає на хід історичної дійсності.

В даний час у зв'язку з безперервним потоком новітньої інформації та інновацій в науці і суспільних відносинах виникає потреба творчо підходити до вирішення наукових і технічних проблем. Пізнання і творчість у цьому аспекті є найбільш важливими факторами, що активізують особистість і змушують її розкритися більш повно. В цілому це сприяє досягненню кінцевої мети.

Якщо розглядати таке питання, як формування численних наук та різноманітних видів мистецтва, то стає зрозумілим, що одну з головних ролей тут зіграло пізнання і творчість. Філософія згодом систематизувала результати пошуку людини. Вона змогла узагальнити знання і дала можливість визначити їх взаємозв'язок.

Опорою теорії пізнання є соціологія, антропологія, етика, культурологія, а також герменевтика. Здавалося б, при накопиченому досвіді людства за багато тисячоліть, враховуючи історичні передумови, у сучасному суспільстві повинна була наступити повна гармонія. Проте ми насправді спостерігаємо кризу сучасної особистості, що зумовлений повсюдної уніфікацією інтеграційних процесів, причому це відбувається в масштабах планети і обумовлено тим, що суспільство розвивається з техногенним ухилом. Незважаючи на те, що пізнання і творчість завжди були рушійним чинником розвитку суспільства, сьогодні ми стикається з явним кризою творення, який утворився в результаті наростаючого духовного вакууму. Подолати цю ситуацію може цілеспрямоване акцентування уваги на значенні духовності для гармонійного розвитку людини і суспільства в цілому.