Педагогіка як наука, якій належить майбутнє

Науки бувають різні. Серед них особливе місце відводиться сьогодні педагогіці, яка після віри в Бога є тією нішею, яка може врятувати світ від моральної загибелі, так як педагогіка як наука про виховання, тобто перетворення людини в справжню особистість, покликана творити, а не руйнувати.

Що розуміється під поняттям «виховання»? Це не просто формування людської особистості. Під впливом належного виховного процесу особистість стає керованою в хорошому сенсі цього слова. Якості та здібності, закладені в людині природою в процесі виховання, вдосконалюються. Відбувається обов'язковий поступальний перехід від нижчого до вищого, більш благородної і цінному. Всі дії вихованої людини спрямовані на привнесення в життя суспільства таких моментів, які полегшують життя, а не ускладнюють її. Це і є те завдання, яке виконує професійна педагогіка як наука.

Педагогіка як наука - це наріжний камінь для підготовки вихователя, що вміє словом, прикладом або відтворенням нових умов спонукати вихованця до позитивних дій, непомітно запобігаючи небажані процеси. Причому те, що є метою педагога, виховується особистістю проводиться абсолютно свідомо, виходячи з внутрішніх почуттів і спонукань. Тобто зовнішній стимул, створюваний вихователем, стає двигуном внутрішніх потреб і бажань, в усвідомлену необхідність здійснення добрих вчинків, які формуються в головному мозку. Ні про який тиск в процесі виховання і мови бути не може. І педагогіка як наука про виховання своїми теоретичними положеннями і практичними розробками покликана здійснювати становлення свідомої особистості.

Однак, професійна педагогіка як наука не є прихильницею впливу на вихованців тільки виховують особистостей в особі батьків або вчителів. Прямі впливи, що надаються ними, звичайно, неоціненні. Але не можна не враховувати і непрямі впливу, яким піддається особистість у процесі виховання. До них відноситься вплив колективу і середовища, в якому росте і розвивається людина. На жаль, цей вплив не завжди несе в собі позитивні моменти, в результаті чого може вирости і некерована особистість. Ось тут в силу вступає той процес організації життєдіяльності, якому педагогіка як наука відводить особливе місце.

Взаємодія дорослих і дітей відбувається в зіткненні з різними ситуаціями, що виникають у житті. І від того, наскільки вміло педагог в цих умовах вміє «розрулити» проблему, наскільки активно він впливає на формування правильних понять у зростаючого людини і залежить рівень вихованості нової особистості.

Педагогіка як наука поряд з вихованням важливе місце відводить навчанню. Це поняття двостороннє. Учитель передає свої знання учням, а вони, в свою чергу, повинні їх засвоїти і потім застосувати у своєму житті. І головний упор умілий вихователь робить на передачі тих знань і досвіду, які накопичені людством не тільки в галузі науки і техніки, а й моральності й етики, політиці і культурі. Таким чином, ми бачимо, що поняття навчання не може існувати окремо від процесу виховання.

Педагогіка як наука розуміє процеси виховання і навчання як активну пізнавальну діяльність людини. Не можна автоматично брати і використовувати знання. Потрібно зрозуміти їх зміст, випробувати їх у своїй практиці і застосовувати їх в житті там, де це доречно. Тобто формування світогляду особистості, готової приносити користь суспільству - це і є основне завдання такої науки, як педагогіка.