Банківські ризики та їх класифікація

Банківські ризики являють собою ймовірність несприятливого результату операцій, що проводяться кредитними установами, або настання непередбачених ситуацій. Діяльність кожного банку базується на ризикованості, починаючи з можливості збитку у зв'язку з неповерненням кредитних ресурсів і закінчуючи втратами від стихійних лих. Саме тому управління даними аспектом вважається одним з найважливіших завдань економічного життя країни.

У процесі вивчення фахівцями була розроблена певна класифікація банківських ризиків на основі різних критеріїв. Наприклад, залежно від сфери впливу можна виділити зовнішні і внутрішні. Перші мають на увазі вплив політичних, соціальних та інших змін навколишнього середовища. А внутрішні ризики безпосередньо пов'язані з діяльністю кредитної установи. Якщо розглядати банківські ризики за способами їх регулювання, то їх можна розділити такі відкритого та закритого типу. Останній піддається впливу, тобто на нього можна впливати за допомогою страхування або диверсифікації.

Окремо варто розглянути різні види банківських ризиків внутрішнього характеру, так як це найбільш велика категорія, що включає валютний, процентний, кредитний, ринковий та багато інших ризики. Отже, валютні увазі ймовірність значних втрат банку внаслідок різкої зміни курсу валюти. Процентний ризик заснований на можливості зниження прибутку через варіювання облікової процентної ставки. Ринкові банківські ризики пов'язані з кон'юнктурою фінансового ринку та вартістю активів підприємства на ньому.

Кредитний вид припускає ймовірність будь-яких втрат, пов'язаних з несвоєчасним, повним або частковим поверненням позикових коштів. Найбільший збиток виникає у разі повної відмови виплачувати тіло кредиту і відсотків по ньому через неплатоспроможність клієнта. Так як 80% всіх операцій комерційних банків займають саме кредити і позики, то зниження рівня кредитного ризику є актуальною проблемою сьогодення.

До поширених внутрішніх ризиків можна віднести операційний вигляд і зловживання посадовими повноваженнями. З першим стикається кожен банк, так як завжди існує ймовірність неефективної роботи внутрішньої системи контролю або помилок у повсякденній діяльності компанії. Ризик зловживання полягає в неналежному поводженні співробітників кредитної установи, недотриманні посадових інструкцій або грубому порушенні основних правил, наприклад, розголошенні інформації, що є комерційною таємницею, або використання конфіденційних даних не за призначенням.

Для того щоб банківські ризики надавали найменший вплив на діяльність цих установ, ними слід грамотно управляти. В якості дієвих інструментів можна виділити формування обов'язкових резервів на рахунках центрального банку, хеджування і диверсифікацію, збалансованість надходжень і відтоку ресурсів, збільшення резервного фонду. Уряд також зацікавлене у зниженні рівня ризику кожного банку, так як банкрутство одного може спричинити за собою падіння всієї банківської структури і виникнення кризової ситуації. Тому центральний банк встановлює норму обов'язкового резервування, тобто комерційні банки відкривають свої рахунки в національному. На ці рахунки вони відраховують певний відсоток з кожної угоди. Даний підхід можна вважати своєрідною «подушкою безпеки», яка забезпечує покриття збитків у разі втрати.

Якщо говорити про кредитні операції, то в цій сфері банк вимагає наявність конкретного забезпечення у вигляді застави, поруки або гарантії. Жоден кредит, особливо у великій сумі, що не видається без підтвердження платоспроможності клієнта і забезпечення його у разі неповернення коштів. Хеджування та диверсифікація припускає страхування ризиків і їх якісний розподіл, тобто втрати в одному секторі окупаються за рахунок прибутку в іншому.