Лікування гіпертонічної хвороби

Перед призначенням лікування хворим з артеріальною гіпертензією проводять добовий моніторинг артеріального тиску. Це необхідно для того, щоб встановити профіль гіпертензії. При визначенні добових змін артеріального тиску підбирають адекватну медикаментозну терапію.

Лікування гіпертонічної хвороби включає в себе немедикаментозні засоби та фармацевтичні препарати. Немедикаментозних терапія цього захворювання полягає, насамперед, у дотриманні здорового способу життя. Велике значення має нормалізація нічного сну, обмеження вживання кухонної солі, повна відмова від куріння і вживання алкоголю, зниження маси тіла і регулярні фізичні навантаження.

Медикаментозне лікування гіпертонічної хвороби полягає в призначенні фармацевтичних препаратів наступних груп:

— діуретики

— бета-адреноблокатори

— інгібітори АПФ

— антагоністи кальцію

Діуретики - одні з найпопулярніших препаратів для зниження артеріального тиску. Зниження тиску відбувається в результаті зменшення об'єму рідини. Небажаним ефектом їх використання є зниження сексуальної активності, фоточутливість, явища панкреатиту, збільшення рівня загального холестерину, м'язова слабкість, запаморочення, зниження апетиту, гіпокаліємія. Для калійзберігаючихдіуретиків навпаки характерно розвиток гіперкаліємії, яка може призводити до розвитку ендокринних порушень, внутрипеченочного холестазу, порушення реологічних властивостей крові.

Бета-адреноблокатори знижують артеріальний тиск за рахунок зменшення серцевого викиду і пригнічення синтезу реніну. Вони добре поєднуються з діуретиками та антагоністами кальцію. При лікуванні бета-адреноблокаторами необхідно точно дотримуватися призначеної дози препарату. Передозування проявляється розвитком важкої брадикардії, гіпотензією, порушенням серцевої провідності. У хворих з супутньою бронхообструкцією може розвинутися прогресуючий бронхоспазм. Ці препарати не слід призначати хворим з бронхіальною астмою, інсулінозалежний цукровий діабет, захворювання периферичних судин. Лікування гіпертонічної хвороби бета-адреноблокаторами починають з малих доз, контролюючи ЧСС та АТ, при відсутності ускладнень дозу препарату збільшують.

Інгібітори АПФ - потужні судинорозширювальні засоби, за допомогою яких тривалий час вдається блокувати вплив основного прессорного фактора - ангіотензину. Ці препарати попереджають розпад брадикініну, сприяють збільшенню вмісту в крові судинорозширювальних простагландинів, допомагають при серцевій недостатності. Небажаними ефектами цих препаратів є кашель, ангіоневротичний набряк, гіперкаліємія, шкірний висип, запаморочення, зниження апетиту і порушення смаку. Основним протипоказанням призначення інгібіторів АПФ є двостороннє звуження ниркових артерій, так як в цьому випадку артеріальний тиск збільшується за рахунок збільшення реніну крові, на який ці препарати не діють.

Антагоністи кальцію зменшують ЧСС, знижують АТ, але володіють деякими негативними якостями, серед яких виражена головний біль, почервоніння обличчя. В даний час ці препарати переважно застосовують для лікування гіпертонічних кризів.

Лікування гіпертонічної хвороби залежить від ступеня захворювання. При 1 ступеня переважно застосовується немедикаментозне лікування. Гіпертонічна хвороба 2 ступеня вимагає призначення курсового лікування медикаментозними препаратами. При захворюванні 3 ступеня медикаментозне лікування має бути постійним.

Попередити розвиток будь-якого захворювання не так складно, як його лікувати. Профілактика гіпертонічної хвороби полягає у виключенні етіологічних факторів захворювання, дотриманні здорового способу життя.