Кримінальне переслідування

Будь-яке скоєний злочин не повинно залишатися безкарним. Винний підлягає кримінальної відповідальності за своє протиправне діяння і повинен нести відповідне ступеня тяжкості покарання. Для залучення злочинця до відповідальності відносно нього здійснюється кримінальне переслідування. Проводиться збір доказів, що підтверджують його провину, допитуються свідки, проводяться обшуки, виїмки, обирається запобіжний захід, виробляються інші слідчі дії.

Поняття та види кримінального переслідування

Під цим терміном розуміється процесуальна діяльність сторони обвинувачення, спрямована на викриття конкретного підозрюваного, обвинуваченого, яка вчинила злочин. Дана діяльність юридично закріплена в КПК.

Прийнято класифікувати кримінальне переслідування на види залежно від характеру злочину, а також ступеня тяжкості. Воно може здійснюватися:

— в приватному порядку. Для кримінальних справ цієї категорії обов'язково заява потерпілої сторони. Вони можуть припинятися на будь-який з стадій кримінального процесу до видалення в дорадчу кімнату суду для винесення вироку. Перелік статей КК, які стосуються даної категорії, наведено у ст. 20 КПК. Це наклеп (ст. 129 ч. 1), побої (ст. 116 ч. 1), образа (ст. 130) та ін.

— в приватно-публічному порядку. Також необхідно заява потерпілого, проте справи не підлягають припиненню через примирення сторін. Як виняток у ст. 25 КПК передбачено право прокурора припинити в зазначених у статті 76 КК випадках справа і кримінальне переслідування при вчиненні винним злочину невеликої або середньої тяжкості, за умови примирення з потерпілим і загладжування заподіяної шкоди. Таке ж право надано дізнавачу і слідчому, але лише при отриманні згоди прокурора).

До даної категорії відносяться: зґвалтування (ст. 132 ч. 1), порушення таємниці листування (ст. 138 ч. 1) та авторських прав (ст. 146 ч. 1) та ін. Таким чином, справи приватного обвинувачення і приватно-публічного збуджують лише на підставі заяви. Проте є і виключення, передбачене в ст. 20 КПК. Відповідно до частини 4, прокурор може порушити справу без заяви, якщо потерпілий залежить яким-небудь чином від злочинця або не може скористатися своїми правами самостійно з різних причин. Таке ж право надано слідчому і дізнавачу, але вони можуть його реалізувати лише за згодою прокурора.

— в публічному порядку. Це всі інші кримінальні справи. Збуджуються вони незалежно від наявності заяви особи при встановленні наявності складу злочину і не підлягають припиненню у разі примирення.

Кримінальне переслідування проводиться по-різному у зв'язку з необхідністю максимально врахувати інтереси самого потерпілого, оскільки часто він може бути не зацікавлений в порушенні справи, особливо коли злочинцем є близький родич. На практиці нерідкі випадки, коли потерпілі «в серцях» пишуть заяву щодо своїх родичів, бажаючи привернути їх за статтями, які належать до справ приватно-публічного обвинувачення, а на наступний день намагаються забрати заяву назад, примирившись з кривдником, проте це вже неможливо, так як справа порушена і закриттю не підлягає. Саме тому не варто приймати рішення «зопалу».

Припинення кримінального переслідування

Підставами для припинення є:

• відсутність події злочину, тобто якщо воно не мало місця в дійсності-
• відсутність складу;
• смерть підозрюваного особи;
• витікання термінів давності;
• примирення сторін;
• зміна обстановки;
• діяльну раскаяніе;
• непричетність особи до скоєного преступленію;
• акт амністії.