Право власності та інші речові права
Право власності при суб'єктивному розгляді припускає ступінь ймовірного поведінки власника щодо речей, що належать йому. Дане поняття в такому саме сенсі має своєї, властивою тільки йому специфікою.
Право власності відносять до категорії абсолютних майнових прав. Це означає, що суб'єкт-власник як правомочна особа може самостійно розпоряджатися майном в особистих інтересах.
Розглядаючи право власності та інші речові права, слід зазначити, що перше поняття застосовується як початкове, основне. Інші ж носять виключно похідний характер. При цьому власники наділені особливими статусами. Право власності та інші речові права (на житлові приміщення зокрема) здебільшого безстрокові.
Об'єктом в розглянутих відносинах виступає річ, яка виступає в якості товару, наділеного певною економічною цінністю в суспільстві. У зв'язку з цим об'єкти цивільних прав і права власності не збігаються. У положеннях ГК придбання можливості володіння відноситься виключно до речей.
Право власності та інші речові права, на відміну від, наприклад, зобов'язальних, закріплені законодавчо. Суб'єкт цивільних юридичних відносин не наділений правом на свій розсуд формувати нові різновиди можливостей володіння майном. А ось що беруть участь в зобов'язальних відносинах можуть вступити в операції не тільки передбачені законодавством, але й не передбачені ним, проте не суперечать йому.
Слід при цьому право власності та інші речові права відрізняти. Головною відмінністю вважається наявність у власника повної можливості розпорядження своїм майном. При цьому інші особи володіють чужими речами (майном) на підставі обмеженого права власності.
В рамках розглянутих юридичних відносин передбачено не тільки наявність у суб'єкта повноти правочинів, а й обов'язків по видатках, змісту та іншим заходам, що сприяють підтриманню речі в належному стані. Відповідно до загального правила саме власник несе весь тягар фінансових витрат щодо майна, що належить йому. У числі витрат законом передбачена і обов'язкова сплата відповідного податку. Право власності та інші речові права, таким чином, розрізняються і за обсягом зобов'язань, пов'язаних з володінням (змістом) речі. При цьому тягар витрат виступає в якості неминучою необхідності і безпосередньо пов'язане з можливістю володіння.
Утримання майна передбачає певні зобов'язання, пов'язані з ризиком випадкового псування або загибелі речей. Власник у зв'язку з цим може мати невигідні наслідки, які настали в результаті пошкодження або втрати майна в відсутність будь-чиєї провини.
Право власності та інші речові права надаються особам на підставі закону. При цьому поряд з наданням широких правочинів, із забезпеченням захисту в рівній мірі всіх можливостей власників, законодавець визначає і рамки їх здійснення. Так, не допускаються дії, що передбачають намір завдати шкоди іншим особам, зловживання можливостями володіння в інших формах (нанесення шкоди природі, незаконне застосування домінуючої позиції на ринку та інше).
Розглядаючи обмеження можливостей володіння, слід враховувати ряд положень. Так, обмеження на право власності, як і інших цивільних прав, допускаються у відповідності з федеральним законом і лише в тій мірі, в якій це є необхідним для забезпечення конституційного ладу, здоров'я, прав, моральності та інтересів інших осіб, безпеки та оборони держави. У деяких випадках враховується особливий правовий режим майна. У зв'язку з цим передбачається і особливий характер обмежень права володіння (власності).