Робочий час поняття і види з точки зору закону.

Робочим часом називається інтервал часу, протягом якого працівник займається виконанням трудових (посадових) обов'язків. Даний проміжок повинен бути чітко зафіксований в трудовому розпорядку підприємства.

Говорячи, що таке робочий час, поняття та види його, не можна не згадати про термін норма робочого часу.

Під нормою робочого часу мається на увазі часовий відрізок (інтервал), який працівнику необхідно відпрацювати на підприємстві за період, визначений законом. В даний час всі роботодавці в даному питанні керуються законом «Про підвищення соціальних гарантій для трудящих» від 1991 року. У ньому чітко прописано, що тривалість часу на роботу за календарний тиждень не повинна перевищувати значення, рівне 40 годинам.

Тому найчастіше, на підприємствах де прийнята п'ятиденний робочий тиждень, робочий час в день становить 8 годин.

Робочий час, поняття та види, перераховані вище, підходять не для всіх організацій. Дуже часто буває, що підприємство чи організація не має чіткої і встановленої щотижневої тривалості робіт. У зв'язку з цим за положеннями КЗпП робочий час визначається підсумовуванням за звітний період.

Крім нормальної тривалості праці на деяких підприємствах є таке поняття як неповний робочий час.

Такий підвид робочого часу може бути встановлений для певних категорій працівників. Наприклад, працівники, вік яких становить від 16 до 18 років, за законом загальний час у тижні на роботу не повинно бути більше 36 годин-якщо використовується праця дітей до 16 років, то тиждень скорочується до 24 годин. Працівники, зайняті на шкідливих виробництвах (шкідливі умови праці), також мають не більше 36 годин робочого тижня. У категорію скороченого або неповного часу роботи потрапляють і деякі працівники розумової сфери праці.

Також робочий час для всіх співробітників на підприємстві скорочується на годину в передвихідні та передсвяткові дні.

При роботах у нічний час, тривалість однієї зміни також зменшується на 1 годину. Однак якщо працівник має інші причини скорочення робочого часу, то дана норма може до нього не застосовуватися.

Таким чином, якщо розглядати неповний час роботи з точки зору закону, можна сформулювати таке визначення - це мінімальний часовий інтервал необхідний для виконання посадових обов'язків, тривалість якого за обопільною згодою сторін може бути уменьшена- оплата такої праці відбувається за фактичними витратами часу працівника на роботу.

Зменшення робочого часу може відбутися як при прийомі співробітника на роботу, так і в період, коли працівник працює на підприємстві. В останньому випадку часто перехід на скорочений режим роботи може відбуватися як з ініціативи роботодавця (скорочення витрат або виробництва), так і з ініціативи працівника (вагітність, хронічні захворювання, сімейні обставини). Варто окремо зауважити, що перехід працівника на неповний час роботи не тягне з боку роботодавця зменшення або скасування соціальних гарантій, таких як тривалість відпустки, нарахування трудового стажу і т.д.

Робочий час, поняття та види - передбачає ще один термін - ненормований робочий час. Даний підвид робочого часу застосовується лише для певних категорій, зокрема осіб, які належать до управлінського, господарській або технічного персоналу- осіб, праця яких неможливо врахувати при допомозі інших видів робочого часу (інструктори, консультанти) - працівників, які трудяться віддалено або мають вільний графік - працівників, час праці яких часто дробиться на неоднакові проміжки.

Робочий час, поняття та види включають і ще один термін - перерви. Розглянемо детальніше поняття перерви в робочий час. До даного інтервалу часу відноситься період протягом робочого дня, коли працівник звільняється від службових обов'язків. Існує два види перерв: перерва, пов'язана з короткочасним відпочинком і харчуванням, як правило, не включається в загальний час роботи і відповідно неоплачіваемий- додаткові перерви - створюються лише для певних категорій працівників, такі перерви включені в загальний час роботи і оплачуються роботодавцем.