Історичний матеріалізм як різновид матеріалістичного осягнення світу

Виділяючи основні форми буття, філософи завжди замислювалися над тим, яке місце в онтології посідає тілесне і речовий, чи має воно єдину першопричину, і чи є саме основою всього існуючого. Вчення про вічність фізичного світу дає нам ще стародавня Індія і Китай. Тому можна сказати про те, що в розвитку філософії виникли історичні форми матеріалізму. Найбільш рання з них, антична, ототожнювала матерію з конкретною речовиною або його символом, з якого виникають різні тіла і предмети, і у що вони, гинучи, перетворюються (вода, «апейрон», повітря, вогонь, атоми і порожнеча ...). Тобто, як вірно помітив Аристотель, філософи цього напрямку вважали, що сутність такого першооснови не змінюється, воно просто постає перед нами у різних проявах.

Хоча подібні ідеї були популярні серед діячів Відродження, прийнято вважати, що саме XVII сторіччя стало батьківщиною ще однієї форми матеріалізму - механістичної. Декарт визначає матерію як вид самостійного буття, а її атрибутом називає протяжність. Ньютон додає до властивостей цієї субстанції ще непроникність, інертність і вага (два останніх він об'єднує поняттям маси). Мислителі епохи Просвітництва визначали матерію як все, що збагненно почуттями і відчуттями і навіть все, що існує поза свідомістю людини. Проте зв'язок між різними речами і феноменами в цей час бачилася згідно панувала тоді науковій картині світу як чисто механічна, немов у величезних складних годин, де кожне коліщатко або гвинтик відіграє певну роль.

Однією з небагатьох спроб пояснити історію людства і суспільні відносини на основі матеріальних засад став марксизм. Величезну роль у цьому зіграло вчення Фейєрбаха про об'єктивність матерії, а також раціоналізм класиків німецької філософії. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, основоположники цієї течії в історії ідей, висунули на перше місце практику взаємовідносин людини і світу. Вони заявили, що основним питанням філософії як такої є проблема первинності, і визнали пріоритет матерії як першооснови буття, в тому числі й соціального. Так народився діалектичний і історичний матеріалізм.

В рамках марксистської концепції її творці використовували діалектичні принципи Гегеля не тільки для аналізу природи, але політики, економіки та інших суспільних процесів і явищ. Тому вони по-новому підійшли до комплексу питань, пов'язаних з життям соціуму. Якщо попередня філософія розглядала як рушійних сил суспільного розвитку ідеї і теорії, то історичний матеріалізм акцентує увагу на економічному житті, і, насамперед, на сфері діяльності, дає продукти виробництва. Відносини у цій галузі, з точки зору цієї теорії, визначають всі інші види зв'язків між колективами людей, і являють собою економічний базис соціального буття. А це саме буття формує суспільну свідомість (тобто панівну мораль, право, ідеї і так далі).

Марксом і Енгельсом вдалося відкрити елементи якоїсь повторюваності в процесі розвитку і різних епох. З цього вони зробили висновок, що не тільки природа, але й суспільство рухається вперед за певними законами. Історичний матеріалізм займається не тільки виявленням цих законів, але і виділенням окремих етапів у процесі їх дії. Вчені назвали ці етапи суспільно-економічними формаціями, в появі яких грають роль не тільки і не стільки окремі особи, скільки величезні маси людей. Вони також виклали своє бачення причин того, як виникає і функціонує держава, соціальні групи (класи), як борються і взаємодіють між собою, показали еволюцію сім'ї, і так далі.

Історичний матеріалізм по-своєму ставить проблему людини. Марксистська філософія зводить сутність людей до соціальних рисам, до сукупності суспільних відносин. Тому тут особливу роль відіграє теоретичне осмислення такого суспільного феномена, як відчуження. Таким терміном родоначальники марксизму описали дуже складне явище, коли внаслідок різних видів людської діяльності сам процес її, як і результати, перетворюються на якусь зовнішню силу. Вона починає панувати над людьми, тиснути на них, замінювати їм всі інші почуття і відносини. Причиною цього є експлуатація, а в основі останньої лежить приватна власність на засоби, якими здійснюється виробництво. Тому вони запропонували єдиний здавався їм можливий вихід з даної ситуації - зміну виду власності на ці кошти - з приватної на суспільну.