Фашизм в Німеччині: витоки і значення для сучасної цивілізації
Фашизм у Німеччині викликав до життя масштабні процеси світового розвитку в XX в. Розгортання людиноненависницької політики Адольфа Гітлера, існування концентраційних таборів, холокост, найзначніша і жахлива війна в історії людства - усе це змусило зробити різкий поворот сучасну цивілізацію, переосмислити існуючі цінності і уявлення про майбутній розвиток.
Цікаво, що саме фашизм в Німеччині викликав такий значний відгомін у свідомості світової громадськості. Радикальне у своїх діях і консервативне політичне крило, яке існувало в першій половині XX століття в переважній більшості країн Європи, знайшло настільки потворну форму саме в Німеччині - країні, століттями колишньої якщо не головним, то одним з головних культурних центрів європейської культури. Країні, що дала світові Гумбольдта, Гутенберга, Шіллера, Ніцше і безліч інших зірок першої величини. Причини такої уваги криються далеко не тільки в тому, що Третій Рейх був наймогутнішим суперником держав-союзників. Зрештою, їх суперниками були також і фашистські Італія, Угорщина, Румунія, Болгарія. Цьому була ще одна важлива причина. Можна довго перераховувати особливості фашизму в Німеччині в галузі економіки, державного устрою. Перераховувати його відмінності від, наприклад, італійської моделі. Однак найважливішим чинником, який виділяв фашизм в Німеччині, стала абсолютизація в державній політиці концентрованих і до межі фанатичних ідей расизму, націоналізму і антисемітизму.
Той же Фраціско Франко, проводячи у своєму державі тоталітарну політику, проте не проявляючи агресії у зовнішній політиці і не переходячи граничних меж у репресіях і утиски всередині держави (хоч вони і мали місце бути відносно опозиційно налаштованих громадян і нацменшин - особливо басків), благополучно помер своєю смертю аж в 1975 році. До 1970-х років проіснував і режим Салазара в Португалії. А ось фашизм в Німеччині продемонстрував, що з ним ужитися неможливо. Третій Рейх повинен був або реалізувати свою принципову ідею про захоплення обширних життєвих просторів, або бути знищеним. Викликавши стільки рефлексії з боку всієї світової цивілізації, ще більш глибокі процеси націонал-соціалізм викликав у самій Німеччині.
Перші повоєнні десятиліття стали для країни надзвичайно тяжким етапом у культурному і психологічному плані. Історія фашизму в Німеччині стала найважливішою темою. Чимось схожим з тим, чим була історія КПРС для Радянського Союзу. Але якщо в нашій країні історія партії стала більшою мірою державною релігією, то головною темою німецькій історіографії стало питання про те, чому ж так сталося. Адже націонал-соціалісти прийшли до влади не тільки на хвилі економічної кризи Веймарської республіки. Їх ідеї дійсно певною мірою знайшли відгук у серцях німців. Та й уявлення Адольфа Гітлера про навколишній світ сформувалися не просто так, а багато в чому під
впливом настроїв суспільства: того ж антисемітизму, націоналізму, романтики пруссачества, популярних теорій про антинімецьких змовах, головну роль в яких грали, звичайно ж, євреї і так далі.
Юдофобські і мілітаристські політичні сили були звичайним явищем як для Австро-Угорщини до 1918 року, так і для Веймарської Німеччини. І ще більш звичайним було прагнення чи не всіх політично активних соціальних сил до знищення дітища Філіпа Шейдемана і Фрідріха Еберта. Про те, чому все так вийшло, чому привело до настільки жахливим результатами, написані сотні томів. Витоки німецького фашизму де тільки не шукалися: в ідеології, закладеної «залізною» Пруссією Бісмарка, в надмірній приниженості німців Версальським договором, середньовічному християнстві, в реформації Мартіна Лютера, нарешті, в самому менталітеті та природному характері німців з їх тягою до дисципліни, маршах і сильному лідерові.