Художній стиль мови

Стильове розшарування мови є її характерною особливістю. В основі цього розшарування лежить декілька чинників, з яких головний - сфери спілкування. Сфера індивідуальної свідомості - побут - і пов'язана з нею неофіційна обстановка породжують розмовний стиль, сфери суспільної свідомості з супутньою їм офіційністю живлять книжкові стилі.

Істотно також і відмінність у комунікативної функції мови. Для розмовного стилю провідною є функція спілкування, для книжкових стилів - функція повідомлення.

Серед книжкових стилів особливо виділяється художній стиль мовлення. Так, мова його виступає не тільки (і, можливо, не стільки) засобом спілкування, але й засобом впливу на людей.

Художник узагальнює свої спостереження за допомогою конкретного образу, шляхом вмілого відбору виразних деталей. Він показує, малює, зображує предмет мовлення. Але показати, намалювати можна тільки те, що зримо, конкретно. Тому вимога конкретності - основна риса художнього стилю. Проте хороший художник ніколи не стане описувати, припустимо, весняний ліс прямо, так би мовити, в лоб, на манер науки. Він відбере для його зображення кілька штрихів, виразних деталей і з їх допомогою створить зримий образ, картину.

Говорячи про образність, як про провідну стильової межах художньої мови, слід розрізняти «образ у слові», тобто переносні значення слів, і «образ за допомогою слів». Тільки поєднавши обидва, ми отримаємо художній стиль мовлення.

Крім того, художній стиль мовлення має такі характерні особливості:

1. Сфера використання: художні твори.

2. Завдання мовлення: створити живу картину, що зображає те, про що йде розповідь- передати читачеві емоції і почуття, які відчувають автором.

3. Характерні особливості художнього стилю мовлення. Висловлювання в основному буває:

— образним (виразним і живим) -

— конкретним (описується саме ця людина, а не люди, в загальному) -

— емоційним.

4. Характерні мовні засоби стилю:

— Конкретні слова: не звірі, а вовки, лисиці, олені та інші-не подивився, а звернув увагу, глянув.

— Часте вживаються слова в переносному значенні: океан посмішок, сонце спить.

— Використання емоційно-оцінних слів: а) мають зменшувально-пестливі суфікси: відерце, ластівка, беленькій- б) з суфіксом -еват- (-оват-): рихла, червонуватий.

— Вживання дієслів доконаного виду, мають приставку за-, що позначає початок дії (заграв оркестр).

— Використання дієслів теперішнього часу замість дієслів минулого часу (Пішов у школу, раптом бачу ...).

— Вживання питальних, спонукальних, окличних речень.

— Використання в тексті пропозицій з однорідними членами.

Приклади художнього стилю мовлення можна виявити в будь художньої книзі:

Блищала кованим булатом

Річки студена струмінь.

Був страшний Дон,

Хропли коні,

І кров'ю пінився затон ... (В. Фетисов)

Тиха і блаженна груднева ніч. Спокійно дрімає станиця, а зірки, немов вартові, пильно і невсипно стежать, щоб лад був на землі, щоб смути і чвари, що не доведи Господь, не турбували хиткого згоди не посували людей на нові свари - ними і так вдосталь сита сторона російська ( А. Устенко).

Зверніть увагу!

Необхідно вміти розрізняти художній стиль мовлення і мова художнього твору. У ньому письменник вдається до різних функціональних стилів, використовуючи мову як засіб мовної характеристики героя. Найчастіше, в репліках персонажів знаходить відображення розмовний стиль мовлення, але, якщо того зажадає завдання створення художнього образу, письменник може вжити в мові героя і науковий, і діловий, і публіцистичний стиль мовлення. Нерозрізнення понять "художній стиль мовлення" та "мова художнього твору" наводить до сприйняття будь-якого уривка з художнього твору як зразка художнього стилю мовлення, що є грубою помилкою.