Розмовна мова
Будь високорозвинений мова має дві мовні форми - усну та письмову. Усна, куди входить, насамперед, розмовна мова, формувалася протягом століть і пов'язана з історичним розвитком її носіїв - того чи іншого народу. На певному етапі вона ставала свого роду фундаментом для утворення мови письмової. Далі обидві форми існували паралельно, противопоставляясь за певними ознаками.
Визначення
У лінгвістиці прийнято вважати, що розмовна мова - це особливий різновид мови літературної. Сфера її застосування - повсякденне побутове спілкування, передача будь-якої інформації, вплив на співрозмовника, вираз емоційного стану. Традиційно розмовну мову за цілою низкою ознак протиставляють книжкової. Її основою є діалекти і говори, суржики, міський сленг і жаргонізми, а також елементи книжкової мови. Як будь значний мовної пласт, розмовна форма мови має цілий ряд відмінних ознак і особливостей.
Риси і прикмети розмовної мови
Особливості розмовної мови пов'язані, насамперед, з її сферою вживання:
Якщо говорити про усній формі, то така мова використовується, в першу чергу, в діалогах - в розмовах двох і більше осіб. Також вона може бути застосовна в монологах, звернених мовцем до самого себе.
Розмовна мова - мова спонтанна. До спілкування мовець, як правило, не готується спеціально, чи не продумує наперед свої репліки. Вони вимовляються в залежності від того, що і як відповідає йому співрозмовник або співрозмовники. Якщо навіть розмова намічений заздалегідь, він характеризується великим ступенем імпровізації. У цьому плані корінна відмінність усної розмовної мови від, наприклад, письмовій. У листі, так чи інакше, присутній елемент попередньої підготовки, відбору мовних засобів, більш ретельна формулювання думок.
Розмовну мову, як правило, використовують в неофіційній обстановці, при неформальному, невимушеному спілкуванні. У цьому важлива відмінність від усного офіційно-ділового розмови, наприклад, бесіди начальника з підлеглим або виступу з науковою доповіддю, лекцією.
Розмовна мова як така вимагає обов'язкової участі в розмові. Це можуть бути окремі репліки, які супроводжують монологічну мова співрозмовника.
Ситуативність також є відмінною рисою розмовної мови. Тобто в залежності від ситуації спілкування, від теми розмов, інформаційно-смислового навантаження, емоційного стану співрозмовників, рівня їх інтелектуального і духовного розвитку, професійної сфери та сфери інтересів буде визначатися і змістовна сторона спілкування, і лексико-стилістичні, граматичні засоби вираження.
Активне використання різних невербальних засобів спілкування - міміки, жестів, сміху, інтонації. Тому одна з найважливіших завдань розмовної мови - розуміння, ці кошти роблять спілкування більш доступним, виразним, полегшують розуміння його смислової спрямованості.
Для розмовної мови характерне використання емоційно забарвленої оцінної лексики, слів зі зменшено-пестливими суфіксами або зі значенням перебільшення, вигуків, неповних або усічених пропозицій, редукування голосних звуків, тавтологія, перериваний синтаксис висловлювань та ін.
Мовна культура і розмовна мова
Хоча розмовну мову відрізняють стилістична невимушеність і навіть деяка недбалість, чим вище освітній, інтелектуальний рівень співрозмовників, тим більше їх мова відповідає мовним нормам. Культура розмовної мови безпосередньо пов'язана із загальною культурою особистості.
Так, людей з «неблагополучних» соціальних груп відрізняє небагатий словниковий запас, вживання лексики просторечного і лайливого характеру, неправильна постановка наголосів в словах, помилки у вимові чи використанні слів, лексичне значення яких абсолютно не відповідає ситуації спілкування. Граматичні, фонетичні та синтаксичні помилки (Неправильне застосування відмінкових форм, спотворення звукової оболонки слова, невірне побудова речень), використання вигуків замість повноцінного слова властиві даній промовистим групі.
У людей, зайнятих інтелектуальною працею, в розмовній мові переважає або часто зустрічається лексика відстороненого характеру, точне, правильне вживання слів відповідно до їх лексичним значенням і ситуацією спілкування. Їх мова наближається до книжкової по образності, лексичним багатством, граматичної та синтаксичної грамотності. Однак і тут можливе використання лайливих слів і виразів.
На характер і зміст розмовної мови свій відбиток накладає професійне середовище говорять людей. Так звані «професіоналізми» займають значну частину словникового запасу людини.