Європейська інтеграція: історія і сучасність

Єдина Європа, держава без кордонів - ідеальна мрія багатьох філософів, громадських діячів, політиків і просто звичайних громадян. Але втілитися вона змогла не так давно, в середині 20-го століття.

Трохи історії

Ідея освіти Європейського Союзу не виникла на порожньому місці. Вона стала своєрідним плодом суспільно-політичної ситуації, що склалася в Європі по закінченню Другої світової війни. Необхідно було зберегти і зміцнити крихку рівновагу між світовими державами, створити реальне протистояння новим можливість зародження фашизму, підняти зруйновану економіку, повернути і зміцнити міжнародний престиж провідних західноєвропейських країн на світовій арені. Це було особливо важливо у світлі освіти іншого великого політичного табору - соціалістичного - країнами Східної Європи на чолі з СРСР, а також у зв'язку з наполегливим проникненням на європейський ринок США. Потім і Китай теж заявив про себе досить голосно.

Для успішного протистояння і розвитку власної економіки будь-якої окремо взятої державі капіталістичного табору був необхідний загальний ринок, що складається з 250 мільйонів і більше осіб. Природно, що жодне, навіть найрозвиненіша західноєвропейська держава не могло відповідати таким вимогам. Ситуація погіршувалася жорсткою конкуренцією і суперництвом усередині цього табору - між тією ж Францією, ФРН, Бельгією і т.д.

Розуміючи обґрунтованість і необхідність об'єднання, глави держав вирішували основне питання: на яких принципах повинна будуватися європейська інтеграція? Чи брати за зразок Америку і створювати свої Сполучені Штати Європи або ж обмежитися деякими угодами в галузі політичного, економічного та правового співробітництва, не зачіпаючи державного суверенітету? Спірні моменти на цю тему виникають і донині, їх відображають основні етапи європейської інтеграції.

ЄС: період злету

Отже, поступово, крок за кроком, західноєвропейські держави стали проводити політику зближення і об'єднання - спочатку на економічній основі, створивши «Об'єднання вугілля і сталі», а також «Євратом», спростивши митний контроль і організувавши єдину митну зону для вільного переміщення всередині неї як людей, так і продукції, капіталу і т.д. А потім було утворено і загальне законодавче простір в особі Європейської Ради та Європейського Парламенту.

Ідея єдності набуває широкої популярності, все ясніше розуміється її вигода. За кілька десятиліть складу Євросоюзу збільшився в рази. Таким чином, європейська інтеграція відображає підвищення пріоритету загальних завдань над приватними державними інтересами в галузі соціальної економіки, а також ті дійсно глобальні зміни у світовій політиці, економіці, які відбувалися в другій половині 20-го століття.

Парадокс геополітики цього періоду полягає в тому, що, будучи серйозним конкурентом США на світовому ринку і борючись з Америкою за сфери впливу і стабільність на світовій арені, країни Євросоюзу були міцними союзниками з нею у військово-політичному блоці НАТО, в холодній війні проти СРСР, в прагненні перетягти на свій бік держави східноєвропейського соціалістичного табору.

Розвал Радянського Союзу, руйнування європейського соціалістичного організму, природно, було як не можна на руку всьому Заходу. Країни колишнього Варшавського договору отримали реальну свободу і можливість самовизначення, так само як і більшість республік, що входили в складу СРСР. «Лихі дев'яності» з'явилися такими не тільки для ледь отримали статус «держава» Росії, України, Білорусії, Казахстану і т.д., але і для Румунії, Польщі, Балканського регіону та ін., Тобто всій величезній території, що опинилася в стані соціально-політичної та економічної кризи.

Розуміючи, що поодинці не вижити, що європейська інтеграція - зараз єдино вірний крок, країни Східної Європи стали шукати підтримку в Євросоюзі. Та й для Прибалтики, а пізніше України, Молдови вступ до ЄС, безвізовий режим стали важливим орієнтиром зовнішньої і внутрішньої політики.

Задачка з двома невідомими

Якщо до цього моменту єдине європейське співтовариство являло собою приблизно однаково розвинений економічний організм, то країни колишнього соцтабору в цьому плані сильно відставали від західних сусідів. Тому подальші етапи європейської інтеграції були обумовлені нелегким вибором: прийняти ці країни до складу ЄС, розуміючи, що західні держави в їх особі беруть на себе досить об'ємний баласт, або ж відмовити у вступі. Але тоді зберігалася потенційна загроза: рано чи пізно Росія знову займе втрачені позиції наддержави. І Східна Європа знову опиниться в геополітичній орбіті впливу Москви. Природно, такий стан справ Захід не приваблювало. Тому Брюссель і Вашингтон широко відчиняють ворота Євросоюзу і НАТО, гостинно приймаючи до їх складу не тільки колишні соцкраїни, але і три прибалтійські держави.

Збільшення кількості не означає підвищення якості. Розширивши географічні рамки організації та сферу впливу, ЄС, в той же час, отримав чималу кількість слабких «братів менших», а на західноєвропейську економіку лягла неабияка навантаження. Та й про конкуренцію з США забувати теж не коштувало, Америка всюди переслідувала свої інтереси, хоч і «дружила» з Євросоюзом.

Деякі роздуми

Як будь-яке велике територіальне утворення, не раз переживала європейська інтеграція етапи злетів і падінь. Провідними економістами великі надії покладалися на єдину євровалюту, яка повинна була стати вище і значніше долара, поступово витіснити його верховенство на світовому ринку і підняти економіку всіх членів Союзу. На початку двохтисячних створюється євро, який претендує на роль світового резервного грошового знака. Сама по собі ідея була спочатку правильною. І в Маастрихтському договорі ясно прописувалися критерії, за якими слід було відбирати кандидатів у єврозону. Головна увага приділялася дефіциту бюджету - він не повинен був перевищувати 3-х відсотків від ВВП країни. Звичайно, далеко не всі бажаючі вписувалися в ці рамки. Однак в єврозону прийняті були - зіграли свою роль «підкилимні» дії США. Це рішення стало свого роду міною уповільненої дії, а члени Євросоюзу - заручниками ситуації.

На перший погляд, євро цілком справлявся з покладеною на нього місією, та й на сьогоднішній день його курс вище, ніж долари. Але популярна і повсюдно в ходу все ж традиційна «зелена» валюта. А нові витки економічної кризи, трясучи Європу, представляють серйозну загрозу існуванню ЄС. Греція, Португалія, Іспанія, Ірландія тягнуть загальноєвропейський економічний корабель на дно. Та й у самих «батьків-засновників» ЄС далеко не все гладко, криза - він криза і є. Зрозуміло, що європейська інтеграція не передбачала такі етапи у своєму існуванні. Фінансувати кризові країни за рахунок власних платників податків - занадто дороге задоволення навіть для основних донорів єврозони. Але черговий парадокс: можливості позбутися від країн-баласту відсутні. Законодавчих актів для прийняття до Євросоюзу, єврозони розроблені, а от правила виходу з них - ні! І самі вийти зі свого дітища, створити новий союз передові західні держави не можуть - інакше вони відновлять проти себе своїх колишніх сусідів і соратників. Та й путінська Росія міцно стоїть на ногах, цілеспрямовано зміцнюється на пострадянському просторі і не упустить можливості повернути колишню сферу впливу в Східній Європі.

Висновки

Отже, щоб не допустити власного фіаско, стовпи Євросоюзу, зокрема, Німеччина і Франція, фактично змушені утримувати своїх союзників. Хто від цього виграє? Відповідь проста. Євро практично втратив довіру і не може конкурувати з американським доларом. Саме США, хоча в нинішньому кризовому стані їм і самим не солодко, найбільше задоволені хитким становищем ЄС.

В даний час Євросоюз стоїть на роздоріжжі: не можна відпустити слабкі країни під вплив Москви, а й утримувати їх вкрай невигідно. Однак, як видно, доведеться: людські і політичні амбіції завжди обходилися дорого ...