Леонід кравчук: біографія, фото та цікаві факти з життя

Кравчук Леонід Макарович (народився 10 січня 1934) є українським політиком і першим Президентом України, який був при владі з 5 грудня 1991 до своєї відставки 19 липня 1994 Він також був Головою Верховної Ради та народним депутатом України, избиравшимся від Соціал -демократичної партії України (об'єднаної).

Доля Західної України – батьківщини Леоніда Кравчука – в середині минулого століття

Звідки почав свій життєвий шлях Леонід Кравчук? Біографія його почалася селі Великий Житин на Рівненщині в селянській родині. Тоді це були польські землі. У наступні десять років у рідних краях Льоні тричі круто змінювалася влада. Спочатку у вересні 1939 року в результаті визвольного походу Червоної Армії в західну Україну вона була приєднана до Української РСР. Потім у липні 1941 ці землі на три роки захопила фашистська Німеччина. І нарешті восени 1944 року сюди знову повернулася Радянська влада. Але діяла вона лише вдень, а вночі західноукраїнські села були під владою націоналістів. І це тривало кілька років.

Уявляєте, як всі ці перипетії відбивалися на характері місцевих жителів, особливо на підростаюче покоління? Щоб вижити в таких умовах, потрібно було навчитися приховувати свої думки, думати одне, а говорити інше, нікому не довіряти, нічому не вірити. Ось так і формувалося ціле покоління післявоєнної західноукраїнської молоді, до якого належав і Леонід Кравчук.

Дитячі роки

Події війни круто відбилися на долю рідних нашого героя і його самого. Батько Льоні Макар Кравчук, колишній лихий кавалерист польської армії і наймит у польських же колоністів, був мобілізований до Червоної Армії в 1944 році і, недовго повоювавши, в тому ж році склав голову в Білорусі.

Мати вийшла знову вийшла заміж і разом з вітчимом зуміла виростити Леоніда. Жили вони бідно, сам Леонід Кравчук згадував, що босоніж ходив до першого снігу. Однак позбавлення лише загартували характер майбутнього президента.

Роки навчання

Після закінчення школи Леонід Кравчук перебирається в місто і поступає в Рівненський кооперативний технікум. За його словами, разом з товаришами по навчанню він знімав кімнату без всяких зручностей. Потім в 1953 році, закінчивши технікум з червоним дипломом, він отримує право вступити без іспитів до Київського держуніверситету на економічний факультет.

Вчитися там теж було нелегко, стипендія була 24 рубля (правда, і обід в студентській їдальні коштував 50 копійок!). Щоб вижити, студенти ночами ходили розвантажувати вагони з мороженої рибою на поруч розташований рибокомбінат. Майбутній президент Леонід Кравчук жив у гуртожитку в кімнаті на 12 чоловік, але при цьому примудрявся вчитися на "відмінно" і отримувати підвищену стипендію – аж 30 рублів.

Єдина на все життя зустріч

В університеті Леонід зустрів і свою майбутню дружину. Красива струнка сумчанка Тоня Мішура відразу полонила його серце. У них було багато спільного, обидва росли без батьків, закінчили технікуми з відзнакою і надійшли до вузу без іспитів. Тоня відповідала взаємністю Леоніду, вже з першого курсу стала піклуватися про нього, у студентській кухоньці готувала їжу на двох, а Леонід намагався отримати приробіток, де тільки було можливо, щоб поповнити їх бюджет.

У країні починалися великі зміни, і вони захоплювали в свій потік київських студентів. Коли почалося освоєння цілини, то Леонід і Тоня після третього курсу поїхали в Кустанайську область Казахстану, де йому довелося попрацювати трактористом, ночуючи в холодній наметі аж до глибокої осені. Тут Леонід застудився, та так сильно, що знепритомнів і ледь не помер. Врятувала його Тоня, яка знайшла машину і доставила коханого в лікарню, де він прийшов до тями. Після повернення з цілини Леонід і Тоня зіграли весілля. Шлюб їх триває до теперішнього часу.

Перша робота

У 1958 році Кравчук Леонід Макарович закінчив КДУ і був розподілений в Чернівці, де став читати політекономію у фінансовому технікумі.

Побутова невлаштованість і тут переслідувала Леоніда, як злий рок. Поселили його в жіночий гуртожиток, правда в «червоний куточок». Для тих хто молодий і не знає, що це таке, пояснюємо. Так в радянських установах називалося спеціальне (нежиле) приміщення, прикрашене радянською символікою (бюстом Леніна, прапором (якщо було), різними грамотами, вимпелами та іншими атрибутами радянського стилю життя). Оскільки в жіночий умивальник або туалет особливо не набігає, молодому викладачеві доводилося ежеутренне й щовечора бігати на міську площу в громадський туалет вмитися, поголитися і справити природну потребу. Весело? Просто обхохочешься. Але Леонід терпів це знущання цілих три роки.

Партійна кар'єра

Нарешті в 1960 році молодого політеконома помітили в місцевої парторганізації і перевели в Будинок політосвіти консультантом-методистом. Потім послідував переклад в апарат Чернівецького обкому КПУ. Тут наш герой робив партійну кар'єру протягом 7 років, дослужившись до посади заввідділом агітпропу обкому партії.

Далі звичайний для СРСР дорогу крупного партробітника. Спочатку три роки аспірантури при Академії суспільних наук при ЦК КПРС, потім вісімнадцять років поступового підйому по службовій драбині в апараті ЦК КПУ аж до заввідділом агітпропу ЦК, потім заввідділом ідеології. Кравчук стає секретарем цк і на сторінках української преси ратує за збереження України у складі СРСР. Пік його партійної кар'єри – це членство в політбюро ЦК і посаду другого секретаря ЦК української компартії.

Як Кравчук став головою Верховної Ради

Після відходу у відставку в 1989 р соратника Брежнєва Володимира Щербицького українську компартію очолив уродженець Полтавщини Володимир Івашко, який зробив партійну кар'єру на Харківщині. У 1990 році в Україні пройшли вибори до Верховної Ради. Івашко був обраний її депутатом від Києва. Оскільки більшість депутатів були комуністами, то цілком природно, що головою Ради у червні 1990 р вони обрали керівника своєї партії, тобто Івашко. Після цього, дотримуючись духу часу, вони обрали нового керівника компартії С. Гуренко з тим, щоб керівником парламенту і ведучою політсили ні один і той же чоловік.

Депутатом від компартії був обраний і Кравчук Леонід Макарович. Біографія його цілком могла б і не поповнитися іншими яскравими подіями, якби Івашко в тому ж місяці не зробив фатальну дурість, яка зіграла вирішальну роль у його долі і в майбутньому нашого героя. Справа в тому, що в той момент Президент СРСР М. Горбачов, а за сумісництвом і генсек всесоюзної компартії, шукав спосіб позбутися своїх партійних обов'язків, мріючи постати перед західними лідерами (перед якими він відверто раболіпствував) виключно у вигляді державного, а не комуністичного лідера. Тому він придумав нову посаду в партії – першого зама генсека – і запросив на неї саме Івашко з явною перспективою стати в майбутньому генсеком за умови скасування партійної гегемонії в СРСР. Івашко явно не «проінтуічіл», які ризики несе таке призначення, відмовився від поста Голови Верховної Ради і поїхав до Москви.

Його вчинок викликав обурення депутатів. Перший секретар української компартії Гуренко висунув на посаду, що звільнилася другого секретаря ЦК КПУ Кравчука. Його постать була явно компромісною. З одного боку, він був партпрацівників, що викликало довіру прокомуністично налаштованих депутатів, з іншого боку – корінним західним українцем, що, на думку націоналістично налаштованої частини депутатів, було запорукою проведення їм незалежної від Москви політики. Звичайно про державну незалежність України ніхто тоді вголос не говорив.

23 липня 1990 Кравчук став головою Верховної Ради Української РСР, а значить, номінальним главою республіки.

З голови парламенту – в президенти

Хто пам'ятає тепер той складний час після всіх перипетій останніх 25-ти років? Тоді з подачі Горбачова активно обговорювалася ідея укладення нового союзного договору між республіками, що входять в Радянський Союз. Прихильником такого підходу виступав і Кравчук на відміну від лідера націоналістів В. Чорновола, лідера руху "Народний Рух", який відкрито закликав до виходу України з СРСР.

Навіть після захоплення влади в країні путчистами з ДКНС у серпні 1991 р він продовжував закликати до дотримання підпорядкованості центральним союзним органам влади. Так, на засіданні Верховної Ради 19 серпня Кравчук заявив: «На території України надзвичайний стан не вводиться. Тому всі ми продовжуємо виконувати свої звичайні обов'язки в колишньому порядку».

І тільки 24 серпня, коли члени ГКЧП вже сиділи в тюрмі, коли Президент СРСР М. Горбачов, виступаючи перед депутатами Верховної Ради, був публічно ошельмований ними, а Борис Єльцин прямо в президії на тому ж засіданні підписав Указ про заборону компартії, – тільки тоді керівництво Верховної Ради на чолі з Кравчуком під тиском більшої частини депутатів пішло на внесення в зал для голосування Декларації про державний суверенітет України, яка і була прийнята.

Незабаром Конституція України була змінена, щоб створити пост її Президента. Кравчук був наділений президентськими повноваженнями, таким чином стаючи і де-факто і де-юре главою держави. У тому ж році, 5 грудня 1991 року, виборці офіційно вибрали його Президентом України на перших президентських виборах, на яких він переміг В'ячеслава Чорновола під гаслами заощадження дружніх відносин з Росією, а також збереження єдиного народно-господарського механізму на пострадянському просторі.

Президентство Кравчука

На жаль жодного з проголошуваних ним перед виборами гасел він не виконав. Хоча Кравчук і підписав договір про створення СНД, однак він зробив все, щоб Верховна Рада не ратифікувала його Статут. У січні 1992 р була введена нова українська валюта – карбованець. Це викликало природний розрив господарських зв'язків українських підприємств з партнерами всередині СРСР, тому країну в найближчі три роки накрила справжня інфляційна буря. Якщо наприкінці 1991 року зарплата провідного інженера «СКБ автоматизації проектування» (м.Дніпропетровськ) становила близько 200 радянських рублів, то в 1994 році на посаді головного спеціаліста МСК «Южветроенергомаш» вона становила близько 2 млн. Карбованців при приблизно рівній купівельної спроможності, т .е. грошова маса в країні зросла не менш ніж у 10 000 разів.

Підприємства масово закривалися, вулиці українських міст перетворилися на імпровізовані базари, на яких люди за безцінь намагалися продати особисті речі і предмети побуту. З дому на базар і назад громадяни доставляли товар в двоколісних візках, які народ влучно охрестив «кравчучками». Країна стрімко котилася до прірви. У цих умовах українська еліта пішла на обмеження влади Президента і Парламенту, передавши значні повноваження прем'єр-міністру, включаючи і право видання декретів, що мали силу закону. Таким всесильним прем'єром став Леонід Кучма. Природно, що між ним і Президентом виник конфлікт, в результаті якого прем'єр спочатку пішов у відставку в кінці 1993 року, а потім, спираючись на підтримку еліти Східної України, добився проведення позачергових президентських виборів, на яких їм і був переможений Леонід Кравчук. Фото його в період президентства показано нижче.

Політичний портрет Л. Кравчука

Колись на одному телешоу недавно вбитий в Києві письменник і публіцист Олесь Бузина запитав Кравчука, як же він, колишній головний ідеолог компартії, який прославився своєю боротьбою з українськими націоналістами, може заявляти, що сьогодні він є їхнім політичним союзником і навіть послідовником. На що Леонід Макарович «нічтоже сумняшеся» відповів: «Знаєте що? Свое мнение НЕ міняє або дурний, або мертвий. Я ж не ті и не інше».

Згідно з логікою Кравчука, всі, хто не відмовлявся від своїх переконань, навіть віддаючи за них свої життя, є дурнями. Усе своє довге політичне життя він безперервно маневрує, змінює політичну позицію. То наприкінці 2004 року на переговорах з Ющенком він підтримує Януковича (за що його, до речі, позбавили звання почесного доктора Києво-Могилянської академії), то на виборах 2009 року стає довіреною особою Юлії Тимошенко, суперниці того ж Януковича.

Поступово його позиція стає все більш право-радикальної, зближується з поглядами відвертих русофобів. Так, останнім часом він договорився до того, що Україні слід відділити Донбас заради запобігання його шкідливого впливу на українську націю. Такий ось шлях пройшов колишній політкоміссар української компартії, полум'яний оратор, який закликав з високих трибун до пролетарського інтернаціоналізму і братерства народів, а тепер виступає фактично за політику сегрегації за політичним і національними ознаками.

Ставлення до Кравчука в народі

Коротко кажучи, героя нашого в народі не люблять. Це стосується і еліти, і простих людей. Що стосується еліти, то вельми красномовний приклад такого ставлення дав Володимир Литвин, який кілька років тому, під час перебування їм Головою Верховної Ради, в одному зі своїх виступів по телебаченню назвав Кравчука «професійної патентованої політичною повією».

Символ першого українського майдану 2004 бабця Параска Королюк публічно вилаяла Кравчука і спробувала навіть підтвердити своє ставлення до нього дією, так що він був змушений ретируватися від неї під захист охорони. Це в частині відносини простих людей.

Зате Леонід Макарович продовжує залишатися улюбленцем ЗМІ, він неодмінний учасник багатьох телешоу, продовжує засідати в президіях численних форумів безлічі громадських організацій, інакше кажучи – перебуває на виду в українській політичній тусовці.

Ще одне питання викликає підкреслена увага до його персони, а саме – хто ж за національністю Кравчук Леонід Макарович? Справжнє прізвище його, як стверджують деякі джерела, зовсім не Кравчук, а Блюм, т. Е. Він нібито єврей. Але відомості ці дуже сумнівні. Справжнє прізвище Леоніда Кравчука, швидше за все, та, під якою він відомий всьому світу.