Частини мови: загальні морфологічні ознаки знаменних і службових слів.

Кожне слово в російській мові належить до якої-небудь частини мови. Всі вони групуються по певним морфологічними ознаками і загальним граматичним значенням. Під граматичним значенням розуміють узагальнену характеристику слова, яка лише побічно пов'язана з його лексичним тлумаченням. Наприклад, всі іменники схожі тим, що мають значення предметності, а числівники позначають кількість або порядок при рахунку.

Виділяють самостійні (їх інакше називають знаменними) і службові частини мови.
У знаменних, на відміну від службових, є, крім узагальненого значення, власне лексичне.
Простіше кажучи, сенс такої лексичної одиниці зазвичай зрозумілий поза пропозиції. Навіть якщо мова йде про омонимах або багатозначних лексичних одиницях, в голові прочитав або почув знаменна слово виникає певний образ.

Самостійними називають такі частини мови, як іменники і прикметники, а також займенники і, звичайно, числівники. До них примикають дієслова (причастя, дієприслівники) і прислівники, а деякі вчені додають в цей ряд категорію стану.

Службові слова семантично несамостійні, їх завдання - вираз відносин між словами в реченнях і словосполученнях. До них відносяться сполучники, частки і прийменники.

На уроках російської мови, а також у перевірочних роботах учні виробляють морфологічний розбір всіх частин мови. Для правильного виконання подібних завдань треба знати як узагальнене значення кожної групи слів, так і низку постійних (обов'язково присутніх) і непостійних ознак.

Розглянемо їх загальні морфологічні ознаки.

Іменні частини мови і причастя, наприклад, схиляються, тобто піддаються відмінкові словозміни. Також для них характерні категорії роду і числа:

Більшість людей (сущ. 2 схил. В Р.П, мн.ч.) воліє брати відпустку в першому (числ. Порядкове, в п.п, м.р, ед.ч.) місяці літа.

Усі дієслова належать до одного з дієвідмін. Постійними ознаками слів, що позначають дію, є вид і перехідність. Спосіб, час, рід, обличчя і кількість у дієслів бувають не завжди, а тільки в деяких формах. Наприклад, особа не можна визначити в минулому часі, а сама категорія часу є тільки в дійсного способу:

Почалася (дієслово сов.в., возвр., Неперех., 1 спр., В дійсного способу, прошед.вр., Едін.ч., ж.р.) гроза.

Прислівник і дієприслівник не змінюються взагалі. Прислівник має розряд за значенням і, якщо утворено від якісного прикметника, ступінь порівняння. У деепричастия зберігаються деякі ознаки дієслова: вид, перехідність і зворотність:

Стоячи (деепр., Неизм., Несов.в., Неперех., Невозвр.) Біля вікна, я уважно (нар., Неизм., Способу дії) розглядав перехожих.

При морфологічному розборі службових частин вказують їх незмінюваність, а також розряд за значенням (частки, союзи) і походження (приводи):

Дерево росло ні (частка, негативні.,) В (прийменник, непроизв.) Городі, а (союз, склали., Проти.,) Далі.

На закінчення варто відзначити, що строгий морфологічний розбір передбачає визначення синтаксичної ролі слова в реченні, яка теж виводиться з граматичного значення.