Романтизм в літературі та мистецтві
Епохи класицизму і Просвітництва, що панували протягом двох століть у філософії, літературі та мистецтві, закінчилися французькою буржуазною революцією, прогресивні ідеї якої швидко переродилися в кривавий терор, страти й ідеологічне нетерпіння. Відповіддю на настільки відчутні суперечності між високими ідеями і вельми непривабливою дійсністю, яку вони породили, стало виникнення дуже великого і всеосяжного культурологічного феномену - романтизму - останнього за своїм охопленням і глибині ідей напряму в історії мистецтва, яке знайшло яскраве вираження в літературі, музиці та живопису .
Романтизм в літературі та мистецтві став найвищою точкою ідей гуманізму, які з'явилися ще за часів Відродження. Саме тоді виникло пильну увагу до земного людині, з його недоліками і слабкостями, він став центром Всесвіту, мірилом усього сущого. Результати буржуазних революцій, породили гострі протиріччя в умах молоді та показали всю неспроможність ідей Просвітництва, змусили знову звернути увагу на внутрішній світ особистості, на його своєрідність і глибину, відкинувши розумове суспільно-політичні ідеї загальної гармонії і благоденства.
Романтизм в літературі та мистецтві навколишній світ людини представляв як таємницю і загадку, осягнути яку можна тільки почуттями, емоціями і серцем. Раціональна дійсність замінюється фантастичними світами, які неможливо пізнати розумом. Тільки сильні почуття здатні протистояти світу, причому за силою і глибині вони настільки ж могутні, як і Всесвіт.
Романтичний герой завжди сміливо кидає виклик навколишньому світу, він чудово усвідомлює свою винятковість, пишається їй, розуміючи при цьому, що його загибель неминуча, адже він знаходиться в конфлікті не з окремими людьми або соціальними обставинами, а з цілою Всесвіту. Романтизм в літературі та мистецтві глибоко і з великою любов'ю змальовує внутрішній світ героя, його сильні душевні переживання. Причому переживання ці нескінченні, адже романтичні герої - це тугий клубок протиріч. Бунтуючи проти недосконалого світу, одні з них спрямовуються вгору, намагаючись досягти досконалості, рівного Богу, інші, навпаки, занурюються в лякаючу глибину зла і пороку.
Романтизм в літературі настільки ж по-різному будує художній простір. Одні письменники-романтики намагаються знайти ідеал у середньовіччі, там вони бачать більш чисте і затьмарена час, інші проектують утопії, створюючи ідеальні моделі майбутнього. Але всі вони намагаються піти від справжнього, де крім убогій буржуазної дійсності немає нічого.
Романтизм в літературі став засновником нових форм і сформулював нові завдання, які залишаються актуальними і в наші дні. Письменники-романтики створили новий зміст, запропонували нові художні образи, де головним стає бунт проти сірості й буденності, а герой перетворюється в цілісного і гармонійного людини, яка осягає і охоплює своєю незвичайною і могутньою особистістю не тільки закони земного існування, але й небесні ідеали.
Романтизм в мистецтві і літературі сформував принципи народності та історизму, які стали основоположними у подальшому розвитку мистецтва. Ще одним цікавим починанням цього напрямку стала теорія романтичної іронії, сформульована теоретиком, німецьким філософом Ф. Шлегелем. Він проголосив велику роль мистецтва як вчиненого інструмента пізнання і перетворення світу, відповідно, художники романтизму - великі творці, рівні Богу. Але зрозуміло було і те, що будь-який, навіть самий талановитий художник-всього лише людина, і погляд його на світ суб'єктивний і обмежений. Теорія романтичної іронії і стала відповіддю на дане протиріччя між ідеалом в романтичному мистецтві і дійсністю. Шлегель стверджував, що іронія повинна обов'язково бути присутнім у погляді художника не тільки на навколишній світ, але й на самого себе, на творчий процес і на його результат. Таким чином, творець визнається у своїй недосконалості і в неможливості створити ідеал, так як нездатний розгадати загадку світу і всесвіту.