Макроекономічні показники в інноваційній діяльності та методи їх стимулювання
Інноваційний розвиток - запорука конкурентоспроможності будь-якої держави на світовому ринку. Країна, володіючи досить потужним науковим потенціалом, може безпосередньо брати участь у процесі створення та накопичення нових знань. Однак для цього необхідна своя інноваційна модель розвитку, що дозволяє державі активно співпрацювати в цій області, відстоюючи при цьому національні інтереси та забезпечуючи стабільні макроекономічні показники національної економіки.
Ці умови в якості головних завдань передбачають перехід економіки на інноваційний вектор розвитку, заснованої на знаннях та впровадженні сучасних технологій. Для вирішення поставлених перед державою завдань та активізації інноваційної діяльності необхідна орієнтація на створення правових, економічних та організаційних умов, які забезпечили б подальше становлення інноваційної інфраструктури. Проблема стимулювання інноваційної діяльності і перехід на адекватні інтересам суспільства макроекономічні показники та їх вимір, як і раніше залишаються одними з центральних завдань розвитку.
У Росії сьогодні діє багато правових актів, так чи інакше зачіпають питання стимулювання розвитку науково-технічної сфери, як фактора переходу на сучасні макроекономічні показники економіки. Серед них можна виділити:
- нормативні акти у сфері оподаткування, що надають певні податкові пільги суб'єктам, що здійснюють інноваційну діяльність,
- правові акти, спрямовані на стимулювання мотивації праці працівників науково-інноваційної сфери,
- міжнародні правові акти, до яких приєдналася Росія, спрямовані на стимулювання створення та практичного застосування об'єктів інтелектуальної власності. Однак здебільшого ці правові акти носять лише декларативний і фрагментарний характер і не забезпечують умов переходу російської економіки на інноваційні рейки. Макроекономічні показники і дана ситуація вимагає прийняття більш ефективних заходів для вдосконалення цієї діяльності.
Звернемося до світового досвіду. За кордоном використовуються прямі і непрямі ресурси стимулювання інноваційної політики, причому роль останніх зростає. Дані методи характеризуються такими перевагами: потрібно менше витрат з бюджету на відміну від прямого фінансування, організації зберігають свою автономність, охоплюється більш широке коло суб'єктів інноваційного процесу. Серед них традиційно виділяється податкове стимулювання малого бізнесу, орієнтованого на новації, також ефективно впливає на національні макроекономічні показники. Наприклад, прийнятий в 1999 році у Франції «Закон про інновації» регламентує систему комплексних дій в галузі інноваційної діяльності, які передбачають підвищення динамічності роботи державних наукових центрів, підвищення ролі університетів у розвитку малого інноваційного бізнесу. У Великобританії питання оподаткування у сфері інноваційної діяльності регулюють нормативні, які передбачають широку лінійку пільг і преференцій підприємствам, що забезпечує впровадження досягнень НТР в свою діяльність. За роз'ясненнями щодо податкових пільг тут можна звернутися в спеціально створені структури (DBERR).
Досвід зарубіжних країн, аналіз законодавчої бази в інноваційній сфері та макроекономічні показники економіки, дозволяють констатувати наступне:
— правові акти, покликані стимулювати інноваційну діяльність, разрозненни-
— в країні використовуються переважно методи прямого стимулювання новаторства, що не зовсім адекватно сформованим на сьогоднішній день світовим стандартам.
— недостатня увага приділяється ролі малого підприємництва як суб'єкту інноваційної діяльності.
Для виходу із становища необхідно зосередити роботу на наступних напрямках:
— розробити нормативний правовий акт, який би носив недекларативно характер, містив весь комплекс податкових пільг, встановлював порядок їх надання, а також механізм контролю-
— розширити перелік пільг, що надаються суб'єктам інноваційного процесу, особливо для новостворюваних інноваційних підприємств-
— налагодити підготовку (перепідготовку) фахівців для безпосередньої роботи в інноваційній сфері.