Стратегічні принципи планування розвитку військово-промислового комплексу

Економічні реформи, що проводяться в Росії на протязі ось вже практично 20 років, привели до кардинальних змін не тільки в економіці, але і в житті країни в цілому. Відбувся перехід до нової політичної системи, на нові принципи планування в багатьох сферах суспільного життя, а на зміну держвласності прийшла приватно-корпоративна. Була створена практично нова фінансова система країни і виконана величезна робота на шляху до відкритій економіці. Разом з тим, побічними ефектами є все ще проступають негативні соціально-економічні явища: бідність, низькі зарплати, суттєва диференціація матеріального становища громадян.

Для вирішення всіх цих соціально-економічних проблем життєво необхідно перспективне планування, яке зможе забезпечити сталий розвиток економіки країни. Згідно існуючої концепції подібний розвиток може і має бути досягнуто за рахунок переходу на нові, сучасні принципи планування, до інноваційній економіці, споруджуваної не так на використанні природних ресурсів, а на використанні людських знань, нових технологіях та інновацій.

За оцінками вітчизняних дослідників в економіках західних країн спостерігається стійка тенденція до скорочення обсягу досліджень в області озброєнь і військового виробництва і прискорене зростання вкладень у фундаментальні наукові дослідження. Росія на момент початку економічних реформ, як правонаступник і спадкоємець СРСР, володіла найпотужнішим у світі науково-технічним комплексом, однак практично весь цей комплекс був відділений від громадянської економіки і споживчого ринку в цілому. Основна спеціалізація, враховуючи реалії «холодної війни» була спрямована на підтримку і розвиток ВПК країни. Це означало, що практично всі наукові відкриття у високотехнологічній сфері, принципи планування, що застосовуються в цьому сегменті суспільного виробництва, розглядалися крізь призму застосовності в ВПК. Велика частина здійснюваних інновацій в країні була спрямована на розробку і виробництво озброєнь, а не на виробництво цивільної продукції.

Очевидним негативним моментом стало вибраковування великої кількості технологій, що не мають відношення до ВПК, а цілі перспективні напрямки так і не отримали належної уваги з боку вчених, як свідомо непридатні до потреб військової галузі. Наростаючим підсумком і, мабуть, однією з основних особливостей сьогоднішнього високотехнологічного ринку Росії є структурна невідповідність кількості високих технологій, що реалізуються в оборонному комплексі, і їх практично повна відсутність в цивільному секторі. Саме перехід на нові принципи планування розвитку галузі і покликаний усунути цей дисбаланс.

Ще однією тривожною особливістю Російського високотехнологічного ринку, є скорочення людського капіталу. Між тим, якщо розглядати значущість впровадження нових технологій в інноваційне виробництво, у тому числі на високотехнологічних ринках, то панівним джерелом багатства у світі стають знання та вміння. Так, за даними Світового банку, майже в двохстах країнах фізичний капітал (готівка матеріально-речові фонди) становить у середньому 16% загального багатства, величина природного потенціалу оцінюється в 20%, а от величина людського капіталу становить 64%. Сьогодні в Росії ці показники рівні відповідно 14,72 і 14%, а в Німеччині, Японії та Швеції - 80%. Росія, маючи величезні природні ресурси (27% всіх світових ресурсів), у тому числі 11% світових відтворюваних ресурсів, володіє тільки 8% так званого людського капіталу, з яких використовується лише близько 3%, в той час як для США цей показник становить 28,5%, для європейських країн - 50%.

Переломити цю тенденцію важко, але можливо. Правильно виділені і своєчасно певні етапи планування розвитку ВПК та оптимальні інвестування в цю сферу, цілком можуть забезпечити реструктуризацію промислового потенціалу відповідно до сучасних тенденцій.